У разі нового Сандармоху в Україні вистроїться черга на вакансії катів

19.04.2012

Матвєєв досі нам ближчий, ніж Курбас

В’ячеслав Труш

(До спецпроекту «Сандармох. 75 років розстрілу»)

Слово Сандармох, якесь чуже для вуха українця й мало що, або й зовсім нічого, не скаже пересічному харків’янину чи дніпропетровцеві. «Мєдвєж’єґорск» також може асоціюватися із чимось диким і глухим, проте ніби й дещо рідним, «слов’янським». Проте жодне із цих слів не асоціюється із місцями масових вбивств – Освенцимом, Дахау, Хатинню…

Є на світі місця світлі, місця радісні, місця, що їх полюбили Бог та Мати Божа… Такі як Афон, або Зарваниця чи Криворівня в Україні… А є місця інші. Місця, де «Бог помер». Де залишилася лише скверна багна, а образ Божий зник взагалі… Місця, де кров волає до неба про помсту… Чи не тому українці не знають і не хочуть знати своєї історії, що там забагато сторінок, заюшених кров’ю?..

Частково це так, але якби ж то справа була лише у мучеництві. Зрештою і Євангеліє, і «Житія» святих також писані кров’ю, але вони свідчать про перемогу. Ні, є ще в українській історії дивна ірраціональна інфернальність. У нашому минулому диявол зі своїми поплічниками подорожує із міста в місто, із села в село, творячи «дива навпаки» – він перетворює храми на хліви, людей на свиней, кров на воду і то всупереч давній народній мудрості «кров людська – не водиця», ламає хрести, сіючи зерна смерті для старих і молодих… Нечиста сила міняла стрій чекіста на стрій гестапівця чи ката із Берези Картузької, залишаючи все той же кривавий слід… Бабин Яр, Малковичі, Сандармох…

Компроміс із злом неможливий

Витіснення спогадів про зло – закономірне явище. Але чи таким вже закономірним є його неповернення?! Згадаймо, серед тих українців, що загинули у Сандармосі. більшість були тими, хто намагався знайти компроміс із царством Зла, хто на нього працював, ті, хто щиро вірив у новітнього антихриста «в белом венчике из роз», забуваючи, що правдивий Христос завше йде через поле України у терновому вінку, несучи хрест… Сандармох для них був місцем, де полуда спала з очей... З очей, які за мить після осягнення істини закрилися навічно… Кажуть, диявол багато обіцяє, багато дає, але опісля забирає все. Забирає і життя і душу. Чи згадував на далекій Півночі колишній бравий гайдамака Омелян Волох свою зраду УНР та вбивство побратима – славного отамана Юхима Божка? Ще у Шевченковому «Назарі Стодолі» читаємо про давній запорізький звичай – за вбивство побратима ховали живцем, разом із труною з тілом забитого товариша. Козацьке прокляття знайшло козака – Волох також ліг у землю, придавлений тими, кого він убив отрутою своєї зради.

А що творилося у душі галицьких совєтофілів на кшталт Антіна Крушельницького чи колишніх січових стрільців, коли вони стояли біля краю розстрільної ями?! Може згадували своїх побратимів по стрілецтву, що боролися в лавах УВО за Україну? Чи може згадували своє мовчання про вимерлі від голоду українські села, коли людей скидали до однієї ями? Така ж спільна яма чекала й на них. Без домовин. Без рідних. Без хреста. Зрештою усі замріяні у «світле майбутнє» після рожевих мрій і гарних посад отримали крихітний подарунок від князя темряви. Усі однаковий і остаточний – шматок свинцю й могильний холод та пітьму… Багато з них – ветерани кількох воєн, але ніхто не пробував чинити опір, вдарити, вирвати зброю, померти так, як належиться воякові – у сутичці з ворогом… Ніхто… Помирали не лише в’язні, зрештою смерть рано чи пізно прийде за всіма, помирали їхні мрії та ілюзії. Помирали втрачені можливості. Багато з них мали змогу боротися за Царство Світла – за «боголюбиву, Богом бережену Україну», чи то в лавах УВО, чи десь у Холодному Яру, натомість вони обрали мирне життя у Мордорі Совдепії…

Матвєєви всередині нас 

Царство Звіра було абсолютним і всеохопним – Сандармох був і в Харкові, і в Києві, а не лише на Соловках та Колимі… Зло ставило свої печатки у серцях і мізках людей. І тоді доносили одне на одного сусіди, відрікалися від батьків діти, і, навіть втративши рідних, люди продовжували жити у полоні комуністичної облуди. Як, приміром, Ярослав Галан, дружина якого загинула від рук чекістів і який продовжував ревно служити злу, поливаючи брудом Християнство й тих, хто боровся за Україну. Чи була це затятість фанатика, чи закорінений страх перед всесильною ЧеКа – хтозна…

Найжахливішим є і те, що вбивця жертв Сандармоху – капітан Матвєєв досі живий. Він живе в назвах вулиць і в масовій літературі, у серіалах про доблесних чекістів, а найжахливіше – в душах людей… У Євангелії немає імені ката, що забивав цвяхи в тіло Христове. Проте ми знаємо – це був капітан Матвєєв. Той, що здатен вбивати Живе Слово. Слово, яке може творити світ. Як творило новий світ слово Курбаса, Зерова, Куліша, Підмогильного…

В одному з містечок Харківщини на центральному майдані мирно співіснують капличка та пам’ятник першому чекістові Дзержинському. Чи може бути щось більш антагоністичне? Виявляється, може. Чекіст прийшов до церкви, чекіст править Службу Божу, чекіст заходить у Ваші душі з «храму ніби Божого». Сучасний капітан Матвєєв одяг рясу і живіший за усіх живих…

Парадокси людської свідомості. В людській пам’яті досі живуть примари жахливих маніяків на кшталт Чикатила чи Онопрієнка. Проте у цьому царстві мертвих ми не знайдемо капітана Матвєєва. Він – на телеекранах, у зітханнях, прокльонах та серці «советских» людей. Він – бравий чекіст, сталініст, виконавець волі партії та народу. Скільки таких Матвєєвих пішли на пенсію, розповідаючи онукам про свої «героїчні» пригоди. Як розстрілювали людей у таборах, як давили танками жінок у Кенґірі, як вбивали студентів в Угорщині в 1956 році… Нині онуки виросли, і вони теж Матвєєви із залізним аргументом проти своїх опонентів – «мой дед воевал». Так, для багатьох наших співвітчизників «советский офіцер» Матвєєв «свій», він неспівмірно ближчий аніж Курбас чи колишні січові стрільці.

У разі нового Сандармоху вистроїться черга на вакансії катів

Мати необмежену владу над людьми, набагато кращими за тебе. Відпочивати на курортах. Отримувати за вбивства гроші й нагороди. Це те, що пропонував лукавий Христу у пустелі. Хліб та земні блага. Диво оволодіння смертю… І влада… Скільки тих, хто зможе відмовитися від цих спокус? У разі нового Сандармоху вистроїться черга на вакансії катів…

А ще які ж ми, українці, невдячні. У могилах Сандармоху лежить наш цвіт. Нехай задурманений голосами комуністичних сирен, але наш відбірний цвіт. Лесь Курбас, Микола Зеров, Микола Куліш, Валер’ян Підмогильний, Григорій Епік. А більшості – байдуже. «Хто-хто? Курбас? Не знаю. Зеров – ніколи не чув», – це буде найпоширеніша відповідь. Може варто зайнятися компаративістикою? Уявімо, що в Сандармосі загинули… ну скажімо, Вільям Фолкнер, Ернест Гемінґвей, Едгар По та Джером Девід Селінджер… Певно ж, що місце їхньої загибелі стало б широко відомим у країні – писалися б книжки, знімалися блокбастери, захищалися дисертації.

Наші ж По й Гемінґвеї лягли до холодної карельської землі і мільйони українців навіть не знають про це. Не відчувають цього. Як і світова громадськість. Котра свого часу спокійно споживала український хліб, відібраний у голодних селян. Платила за нього гроші, що йшли на мілітаризацію СССР. Громадськість, котра плаче над «Гернікою» Пікассо й «Щоденником» Анни Франк, але ніяковіє перед Сандармохом, Биківнею і Соловками. Тому капітан Матвєєв почувається добре, він ж бо, боровся із «націоналістами» з УВО та ОУН, «фашистськими наймитами», «западнікамі-бендерамі». Його названий брат, колишній начальник харківської поліції Посєвін був знайдений років через сорок по війні і розстріляний. Інший його родич – Андрій Чикатило також отримав законні дев’ять грамів. Проте більшість Матвєєвих померла по виході на пенсію, перед тим справно дефілюючи на парадах та імпрезах, хвалячись нагородами за масові вбивства.

І ніхто за ними не влаштовував полювань, вони не змінили роль ката на роль жертви, як сумнозвісний Ейхман, «кат Ліону» Барб’є чи лікар-бузувір Менгеле.

Диво, що на меморіальному кладовищі «Сандармох» стоїть пам’ятник із написом «Люди, не убивайте друг друга!», неначе тут відбулося не похмуре жертвопринесення Молоху, а бій між рівними суперниками. Видається, що напис має бути іншим: «Богові – молитва, катам – суд, жертвам пам'ять».

В’ячеслав Труш – історик Східноукраїнського дослідницького центру «Спадщина»             

http://www.radiosvoboda.org/content/article/24553536.html

Корни христианской юдофобии

Марир Исраэли  

Полемические размышления иерусалимца в Италии.Часть 1/3

Предисловие для читателей ЕМ

Прожив уже целое лето в шатрах «Еврейского мира» русскоязычной Америки, надумал ознакомить читателей со старым, десятилетней давности, опусом, навеянным первой нашей поездкой в Италию. Но он не столько об Италии, сколько о рождении и сути христианства, и, главное об отношении христианства к нам, евреям. Полагаю, что читатели-евреи, продолжающие жить, осознают они это или нет, под мощным давлением христианской ментальности и культуры, могут со мною не согласиться, но перечитав свои заметки десятилетней давности, я, израильтянин, иерусалимец, уже достаточно давно живущий в лоне иной ментальности, по-настоящему родной, могу сказать лишь, что сегодня добавил бы к тексту еще и еще… И о православии, чью огромную инъекцию получил вместе с сурогатно-материнским языком – русским, и об елейных христианских «друзьях Израиля».
Но не буду ничего менять. Оставляю текст таким, каким вытащил его из архивной пыли.

Реувен Миллер. Август 2011 г

=====================================================
Вступление

Перед Песахом я получил много поздравлений, но небольшая часть из них, в которой меня поздравляли с «Еврейской Пасхой» или “Passover”ом, несмотря на благодарность к пославшим, как-то покоробила, ибо слова эти: «Пасха», “Passover” означают дату, хоть и связанную с Песахом, но в отрицательной коннотации, ибо они означают празднование юбилея Кровавого Навета на наш народ. Ибо основной кровавый навет был придуман христианами и сводился к тому, что евреи в ритуальных целях распяли Иисуса. А потом, в течение двух тысячелетий, и особенно, с возникновением инквизиции, где-то с 13-го века и по сей день, хоть и после уже полвека упраздненной инквизиции, кровавый навет повторяется ежегодно. И сотни лет христианские юдофобы твердят одно и то же: евреи приносят перед Песахом в жертву христианского младенца, дабы использовать его кровь в производстве мацы.
Христианство атииудаистично и юдофобно по свое природе и генетике. Проще всего повторять выработанные веками разными поколениями верующих и неверующих тезисы о христианстве, как продолжении иудаизма.

Что греха таить – нам, русскоязычным евреям, в массе своей рожденным после второй мировой войны, вроде бы ненавязчиво, но насильно воспитанным в христианской культурной традиции, которую под вывеской пролетарского (впоследствии, социалистического) интернационализма культивировал наш «старший брат» – колонизатор, скромно именовавший себя «великим русским народом», культуре, силой и огромным числом жертв навязанной всем нам коммунистической партией, во главе с православным священником-недоучкой по имени Иосиф Джугашвили и его клевретами, нам, воспитанным в так называемом атеизме, то есть, отрицании возможности изучения духовного опыта человечества, кроме отфильтрованных красными избранных идей христианства, по их мнению, единых и обязательных для всех (включая тех же русских), так просто не увидеть ложности этого тезиса.
Но когда в сознательном возрасте углубляешься в еврейскую жизнь, даже просто ее бытовую организацию, основанную на религии ТАНАХа, то видишь непроходимую пропасть между идуаизмом и христианством.
Трудно, конечно, это признать нашему разуму, отягченному и советским воспитанием и выработанными десятилетиями привычками к гойским образам жизни, и, чего греха таить, гойской кровью, которая течет в жилах у многих из нас или наших близких и дражайших родственников – таких же людей, как мы.

И если, скажем к исламу отношение у «русских» практически солидарно отрицательное, то к христианству достаточно снисходительное, ведь большинство из нас жило среди советских христиан, и гораздо меньше – среди мусульманских советских народов. И «белая» идишская, воспринятая от русских, спесь к этим «черным», «чуркам», нам очень даже свойственна…
И мы стараемся не вспоминать не столь уж отдаленные исторически погромы первого двадцатилетия прошлого века, услужливость славянских коллаборационистов, помогавших (и еще как!) гитлеровцам в «окончательном решении…», «дело врачей», запреты на профессии, общество «Память» и т.п. этнически-религиозные гонения православных христиан на евреев. Я уж не говорю о латышах, литовцах, поляках.
Кстати сказать, у евреев – выходцев из католических стран историческая память в этом смысле поострее, хотя именно католическое руководство во второй половине ХХ века формально предприняло многое для ликвидации средневекового наследия, на что не сподобилось православное.

Я хочу задать простой вопрос: что в христианстве от иудаизма, от его фундамента? Единобожие? Нет! Христиане сразу же, на стадии канонизации религии, отказались от него, создав образ Троицы – Отца, Сына и Св. Духа. Практически тогда же к Божественной Троице были присовокуплены апостолы, Дева Мария, Мария Магдалина. Далее евангельский пантеон расширялся всевозможными святыми, и этот процесс продолжается и по сей день. Причем работает общечеловеческая суеверная психика – местный святой он повыше самого Господа Бога…
Суббота? Нет! Ее, если верить Евангелиям, отменил сам Иисус: «Не человек для субботы, а суббота для человека!». И христиане сделали выходным днем ВОСКРЕСЕНИЕ. Чье воскресение? Того же Иисуса, якобы распятого зловредными иудеями. А суббота стала из Царицы Шабат рядовым днем.
Брит мила (обрезание)? Нет! Отменена, если не ошибаюсь, апостолом Павлом, истинным идеологом и основателем христианской церкви. Иисус Христос (прим. Слово «Христос» – греческая калька ивритского слова «Машиах» – Мессия, Помазанник. Ассоциация со словом «крест» возникает у нас лишь благодаря привычному арийско-корневому слуху русскоязычных людей из-за похожести «крест»-«Христос»), мол, приняв мученическую кровавую смерть на кресте, тем самым принес в жертву себя для всех будущих поколений.
Кашрут? Опять же нет! Христианство, чье организованное ядро возникло в не столь жарких, нежели Месопотамия и Эрец Исраэль местах, и распространявшееся на север, не нуждалось в столь тщательных пищевых процедурах. Поэтому и он был отменен. И т.д., и т.п….

Да, христиане вроде бы без изменений присовокупили ТАНАХ к своим книгам, объявив его Ветхим Заветом. Но ведь они же не используют напрямую Тору и другие книги ТАНАХа. Все это идет лишь через Евангелия. Откройте Евангелия, и вы, кроме собственно евангельских рассказов о Иисусе и Ко , в том, что касается ТАНАХа увидите лишь его толкования и ссылки. Но сам-то первоисточник у христиан никому не нужен, разве что, каким-то сверхученым богословам. (Я рассматриваю лишь две наиболее многочисленные и старые ветви христианства – католицизм и православие). Впрочем, и сами Евангелия, они тоже не для народных масс – там главное, что батюшка (ксендз) сказал!

Немного о генетике.

Рукописи Кумрана показывают, что еще за пару столетий до рождения Иисуса (которого если отбросить сказочную шелуху, вполне можно считать исторической личностью, или обощением личности проповедника-диссидента, что я и делаю), уже существовали ессейские тексты, близкие к евангельским. А раз были тексты, то была идеология и были устные ее разносчики. То, что власть с ними боролась и жестоко, тоже не вызывает сомнений, как то, и что некий горлопан по имени Иошуа мог быть распят римлянами. Возможно таких горлопанов были сотни, и не все носили имя Иошуа. Возможно, одни из них проповедовали бунт, а другие – выжидательное смирение. Кто-то, боясь связываться с оккупантами, изливал свой гнев на соотечественников, сумевших коллаборировать с римлянами (фарисеев). Время было нелегкое, и тогдашним МЕРЕЦу и ШИНУЮ (современные левые израильские партии) было где потрепать языками.
Через полсотни лет, когда евреи уже потерпели поражение в Иудейской войне, Храм и Иерусалим были разрушены, а народ угнан в рабство, сложились несколько легенд, несомненно на какой-то фактографической основе, в чем-то схожие, в чем-то дополняющие друг друга, в чем-то противоречивые, о незамеченном в своем отечестве явлении Машиаха.
И вот, побывав в Риме, я понял, что истинная родина нынешней христианской религии – это, безусловно, Рим. У религии этой, на мой взгляд, с иудейской ересью, зародившейся во II-III веках до н.э. в наших краях, общего меньше, чем у кошки, с ископаемой амфибией, породившей в результате эволюции многие виды и поколения млекопитающих.
Позволю себе далее привести некоторые отрывки из итальянских заметок.

Римские руины

…Нам довелось испытать то чувство, которое, видимо, посещает большинство туристов, на «римских каникулах» бродящих по следам ушедшей цивилизации – восхищение ее уровнем, хорошо видимым даже два тысячелетия спустя, и какую-то легкую грусть, знакомую по картинам художников XVII-XVIII веков, тиражировавших виды руин.

Все эти руины очень обихожены и приспособлены под туристскую индустрию. Многовековая привычка. Наверно, очухавшись после нашествия Атиллы, варваров и вандалов, жители Рима, за неимением ничего лучшего, начали торговать славным прошлым предшественников. Желающих поглазеть на поверженный Рим, видимо, было всегда предостаточно. Я испытал атавистическое варварское злорадство, сфотографировавшись рядом с аркой Тита, где на барельефах римские воины угоняли в плен и рабство моих бородатых и пейсатых предков. Я-то с опозданием на исторические два тысячелетия и личные полвека все же вернулся к моему народу, в Иерусалим, а где вы, доблестные римляне? Где ваши храмы, боги и оракулы?

Подозреваю, что и у первых, средневековых праздношатающихся туристов, попавших в Рим, у которых, быть может, свежее была историческая память, зрелище разрушенной «империи зла» вряд ли вызывало добрые чувства… Были, правда, и другие впечатления:

Но этот прах- источник вдохновенья;
Еще звучат былого голоса, 
И зодчий, открывая чудеса,
Возносит к небу дивные строенья.

Не думайте, что все вокруг мертво,
Колонны рухнули, не мастерство.
Обманчивому облику не верьте;

Вот он – веками истребленный Рим,
Он воскресает, он неистребим, 
Рожденный страстью, он сильнее смерти.

(Иоаким дю Белле, XIV в. Перевод И.Эренбурга)

Христианские реставраторы, правда, действовали своеобразно, примеры чего мы уже видели в Испании. Например, сбросили статую императора Траяна с триумфальной колонны (хотя, может я зря так: статую, да и саму колонну могли свалить гунны), а вместо нее поставили своего нового идола – апостола Петра…

Первые четыреста-пятьсот лет люди, исповедовавшие так называемые раннехристианские и, впоследствие, евангельские принципы, были гонимы: сначала ортодоксальными иудеями, затем римлянами. Они уходили из большого мира в пустыни, к пещерам над Мертвым морем, в катакомбы, и их проповеди, вначале лишь незначительно противоречившие ТАНАХу (Ветхому Завету) и Талмуду, не находили заметного отклика у современиков. При более-менее благополучной жизни в Иудее, даже в процессе двухсотлетнего сползания еврейского государства от независимой монархии к вассальной деспотии, раннехристианские идеи были чем-то вроде «кухонного» диссидентства, ропота недовольных.

Перелом произошел в начале новой эры. Оккупация Римом, потребовавшим от иудеев, наряду с их традиционным единственным и непознаваемым Богом, совершенно неприемлемого для иудеев обожествления римского Императора и воздаяния божеских почестей его статуе в Храме, восстание против римлян, известное как Иудейская война, поражение восставших и разрушение римлянами Второго Храма, уничтожение еврейской государственности, поражение восстания Шимона Бар-Кохбы, вызвали у евреев мощный моральный кризис, потерю веры в собственные силы и ожидание прихода спасителя свыше – Машиаха, нового царя из дома Давидова, который восстановит Храм.
Среди людей, угнанных в рабство, вырванных из привычной среды, потерявших семьи, пораженчески-успокаивающая фаталистическая философия евангельских проповедей о, в целом не замеченном «в своем отечестве» неудачном явлении Машиаха из Нацерета, и отрицание необходимости соблюдения множества жестких иудейских ритуалов (мицвот) нашла благодатную паству. Именно тогда, в I-II веках н.э.истинный основатель раннего христианства апостол Павел носился по восточной части Римской империи и интенсивно создавал все новые и новые тайные общины своих единомышленников.
В самом же Риме, в целом веротерпимом, раннее христианство, которое в глазах римлян не отличалось от иудаизма, и воспринималось таинственной религией зловредного, жестковыйного народа-врага, испортившего при покорении его немало крови римлянам (как в прямом, так и в переносном смысле), жестоко преследовалось.
В правление императоров Тита и Домициана принимались антииудейские законы, например, закон, запрещающий членовредительство, т.е., «брит-милу», обрезание. Для иудео-христиан это не составило, правда, больших проблем, их гибкие идеологи, поднаторевшие на разного рода разъяснениях, объявили, что Иошуа-а-Ноцри, Машиах, принявший от римлян мучительную смерть на кресте, тем самым совершил завет с Богом («брит-милу») для всех своих последователей и их потомков…

За следующие два столетия развитие разрозненных христианских сект на обширном востоке Римской империи: в Египте, Греции, Малой Азии, Сирии происходило еще довольно изолировано друг от друга, и они воспринимали многое от языческих религий галута (рассеяния). Например, если в рукописях Кумрана, принадлежавших предхристианской секте ессеев и датируемых II-III вв. до н.э., есть много общего с морально-идеологическими проповедями Иисуса, то там нет ничего из евангельской фабулы о распятии и, главное, о чудесном воскресении. Сюжет о распятии мог появиться уже в подвластной римлянам Иудее, тем более, что он исторически конкретен: Понтий Пилат и другие прокураторы казнили по этой садистской технологии немало возмутителей спокойствия, пророчествовавших в неспокойной Иудее.
Воскресение явно навеяно вавилонской и египетской мифологией… И так далее…
Но в конце концов распространение раннего христианства, его объединение и централизация привели к тому, что внутри Римской империи, в основном, в восточной ее части сложилась независимая идеологическая организация, которая к началу IV в. н.э. имела четкую иерархичекую структуру и идеологическую основу – четыре канонических Евангелия, выбранных в течение нескольких десятилетий работы Никейского Собора из сотен различных текстов, до того времени используемых в раннехристианских сектах.

Продолжение следует:

Часть 2  http://evreimir.com/65863/65863korni2

Часть 3  http://evreimir.com/66231/66231korni3/

ЕВРЕИ – КАТАЛИЗАТОР ЦИВИЛИЗАЦИИ

Єврей – значить людина вільна! Гой – це раб, підла людина, за визначенням: (тлумачний словник Даля: ПІДЛИЙ - | про людину, стан: з черні, темного, низького роду-племені, з рабів, холопів, кріпосного стану; | ) Тому народна мудрість говорить: " НЕ КОЖНИЙ АНТИСЕМІТ ПІДЛЯЦЬ". Докладніше про це: Єврейський міф у європейській християнській цивілізації (ЄХЦ) …Провидіння висловило свою волю, євреї підкорялися. Історик може заперечити, що немає такого чинника – Провидіння. Можливо, і ні. Але людська віра в нього, як у історичну силу, якщо вона досить сильна і завзята, сама стає силою, яка обертає колесо історії. Євреї вірили в те, що є особливим народом, так одностайно і пристрасно і протягом тривалого часу, що стали ним. Вони грають роль тому, що самі написали її собі. І в цьому, мабуть, ключ до їхньої історії. (Пол Джонсон; Популярна історія євреїв: Москва; 2001; вид. Віче)Ніхто не знає однозначного істинного визначення цивілізації, але кожна, навіть безграмотна людина абсолютно точно відрізняє цивілізовану людину від не цивілізованої (полудикого, варвара - ідолопоклонника).

Ми не ототожнюємо цивілізацію та культуру. Культуру розвивали і без євреїв — ацтеки, майя, китайці, індійці, тибетці... І тільки євреї знали і вміли наповнити громадянське суспільство свободою і справедливістю — тобто надати йому людського вигляду = цивілізованого! Тільки вони змогли підняти рівень культури «золотого мільярда» людства до прийняття та дотримання НайВеликої, а всю історію людства ідеї – релігійної ідеї ЄДИНОГО БОГА .

Принципові відмінності: культурний живе, заглиблюючись усередину, дбаючи про свою духовність, цивілізований — звертаючись до зовнішнього, дбаючи не лише про свою, а й громадську духовність, про матеріальне та соціальне благополуччя спільності в якій живе; культура релігійна; цивілізація надрелігійна; культура національна; цивілізація наднаціональна. Цивілізація це світове місто і завжди прагне глобалізації.

Етногенез народу, якому Проведенням дано тягар та честь бути творчим генератором та каталізатором розвитку іудео-християнської цивілізації. ( Каталізатор -  хімічна речовина ,  що прискорює реакцію , але не входить до складу продуктів реакції. Кількість каталізатора, на відміну від реагентів, після реакції не змінюється. Важливо розуміти, що каталізатор бере участь в реакції. Забезпечуючи швидший шлях для реакції, каталізатор реагує з вихідною речовиною, отримавши перетворенням і в кінці розщеплюється на новий продукт і той же каталізатор.

Якщо ми замінимо «хімічну» речовину на «речовину» соціальну, яка працює в соціальній формі руху матерії, то інші визначення мають бути подібними до хімічних реакцій.

Юрій Окунєв назвав роль євреїв у розвитку Цивілізації так: — «Вісь всесвітньої історії», — «Слова ці належать видатному російському філософу Володимиру Соловйову: «проходячи через всю історію людства, від самого початку і до наших днів, єврейство є ніби всесвітньою історією». Це було сказано наприкінці XIX століття, понад сто років тому, але сьогодні його слова звучать ще більш актуально.
 Ми цілком можемо уявити відсутність на планеті якогось варязького, слов'янського, семітського, тюркського... народу, можемо собі уявити, яким був би світ без цього народу і чим би цей світ відрізнявся від існуючого. Але без історії єврейського народу наш сьогоднішній світ не можна було б уявити, як не можна уявити обертання без осі.
 «Найголовніше — євреї навчили нас раціоналізувати непізнане. Результатом цього став монотеїзм і три великі релігії, які його використовують. Уявити, як виглядав би світ без них — майже за межами можливостей нашої уяви».
Л. Толстой говорив: «Єврей - це свята істота, він здобув з неба вічний вогонь і висвітлив їм землю і тих, що живуть на ній. Він джерело і джерело, з якого всі інші народи почерпнули свої релігії та віри. Єврей – першовідкривач культури… Єврей – символ вічності. Він, якого ні тортури не змогли знищити, ні вогонь, ні меч інквізиції не змогли стерти з лиця землі, він, який так довго зберігав пророцтво і передав його решті всього людства, такий народ не може зникнути».
 Ми, на відміну від Лева Гумільова, з його пасіонаріями і космічними променями, які хльостають Землю і викликають мутації і сплески цивілізаційного етногенезу, намагаємося пізнати цей процес використовуючи діалектику розвитку Логосу для забезпечення умов життя (а не існування) для постійного розмноження. співтовариств....
 Хочемо визначити тимчасові та просторові рамки початку та кінця «реакцій» цивілізаційних сплесків та згасань крізь призму глобальної єврейської історії.
 Для цього скористаємося послугами хронології подій Всесвітньої історії, накладених на карту політичної географії: Від зародження цивілізації в гирлах великих річок — до становлення Середземноморської цивілізації, потім на її фундаменті — Європейської, і нарешті — Сучасної — Північно — Атлантичної, що прагне в перспективі стати Глобальною: (Євро).
         
        Отже, наслідуючи писану історію, ми спостерігаємо наступне:
      - 3600 років тому (1700 р. до н.е.) вождь племені іври - Аврам прийняв ідею Єдиного Бога і вивів плем'я з Ура Халдейського кочувати вздовж «царської дороги» - дузі, що огинає Синайську пустелю,- між двома могутніми державами-місто, та Великому Нілі. У союзі із спорідненими семітськими племенами — гіксосами, захопили дельту Нілу, побудували там столицю Аваріс і правили Нижнім царством 500 років;
         - У 1500 р. - до них приєднується Яків з синами і осідають в області Гошен, євреї рідняться з правлячою династією гіксосів: це були Йосип, а пізніше - Мойсей. Вони забезпечують зовнішню торгівлю і піднімають економіку країни, а Мойсей був навіть воєначальником у Фара.
             З Верхнього царства вигнали євреїв - гіксосів з Єгипту. Частина з них рушила на схід і осіли по берегах Тунісу, Алжиру та Марокко. (Пізніше їхні нащадки разом з євреями - фінікійцями - филистимлянами (народи моря) 
     - у 800 р. обгрунтують велику столицю морської торгівлі - КАРФАГЕН, який просував ЦИВІЛІЗАЦІЮ НА ПІВНІЧ І ЗАХІД 500 років і дав початок заселення євреїв і євреїв
. (євреї) збудували вівтарі Баалу, щоб спалювати своїх синів у вогні як жертвоприношення Баалу, які я (Єгова) не схвалював" (Книга Єреміїї. 19:3-5)" Славний народ фінекійський вів з Римом Пунічні війни, першим обігнув Африку. Зенон Кітійський, Ганнон Мореплавець, родоначальник геометрії Евклід, перший з 7 мудреців Фалес Мілетскій, юрист Ульпіан, імператори Римської імперії династії Северів і т.д. "білий") - Тир, Сидон, Беріт і т.д., Ізраїлю (Яффа, Єрусалим і т.д.), колонії її були розкидані по всьому Середземномор'ю: в Африці (Карфаген, Хадрумет, Лептіс Магна і т.д.), Іспанії (Гадес, Новий Карфа, Арада і шанував свого Ваала; фінікійським вважався і Міріанд), Будва (Чорногорія, в центральній частині узбережжя Адріатики) та ін., а також о-вах Кіпр, Сардинія, Сицилія, Корсика, Ібіца, Мальта та ін . Jarden, тобто "стрімкий вниз"), Філістією. Для античних авторів євреї і фінікійці були одним народом: так, для поета Херіла Самоського (V ст. до н.е.) іудеї - жителі Єрусалима - це фінікійці, фе882. ототожнює жителів фінікійського міста Тир з євреями . Тієї ж думки був Геродот, Гекатей Абдерський, Манефон і
Зенон Китійський, Ганнон Мореплавець ,
т.д. було жодної різниці, це був один народ, з однією і тією ж релігією, мовою, звичаями; саме від фінікійських колонізаторів Африки та Іспанії ведуть свій початок сефардські євреї
 . вавилонян та ассирійців – ki-na-an-hu) – приморська смуга сучасних Ізраїлю та Лівану, населена хананеями, самоназва країни – Ханаан.




т.д. євреям особисто Богом!
- 1000 р. - Освіта держави (царства) Ерець-Ізраель зі столицею та Храмом в Єрусалимі;
! дрібними громадами розсіюються по всій Азії;
      - 500 р. - під керівництвом первосвященика Ерзи, особистого друга царя Ахашвероша, у Вавилоні здійснено першу кодифікацію П'ятикнижжя Мойсея, і його переклад арамейською мовою: «Таргум» ( івр. תרגו інтерпретація»)— загальна назва для перекладів Старого Завіту на арамейську мову ; тоді ж була записана Усна Тора — Талмуд, і теж арамейською мовою
; торгівлею...
 Нова ера: --70 р. - повстання Іудеї проти Риму, руйнування Храму та залишків самоврядування, викрадено в полон до Риму 100.000 євреїв, які там з 75-80 р. (за 4,5 роки -!!) збудували КОЛИЗЕЙ! А юдейська принцеса Береника народила імператору Тіту Флавію сина, і мало не стала його законною дружиною (Сенат заборонив). над своєю батьківщиною «Юдейську війну», і багатотомну історію євреїв – «Юдейські давнини». 
    --132 р. повстання Бар-Кохби проти Риму придушене, Моссада знищена, Єрусалим зрівняли із землею, єврейське життя в Юдеї майже загасло, аж до початку 20 століття... Народ навчився виживати в галуті і зберігати свою ідентичність і нести світло розуму іншим народам-
   ідолопоклонника галути; Рабини новостворених християнських єврейських громад на чолі колишнім іудейським ортодоксом Савлом з м.Тарса в Кілікії, (Саул, івр. שאול (Шауль), який згодом став ідейним отцем - засновником Християнської Церкви - Апостол Павлом Спасителя - книги Нового заповіту (грецькою мовою);
    -200 р. - Книги Старого Завіту були перекладені сирійською мовою в останній чверті II століття н. е. Новозавітні книги було переведено на початок V століття н. е. і, очевидно, були згруповані та перероблені рабином Едеси Раббулою ;
   - 400 - християнські погроми великих і багатих єврейських громад в Олександрії, Салоніках, Римі, Константинополі.
   ---600 - арабське панування - Халіфат; в ці роки пророк Магомет, на базі юдейського монотеїзму (з тим же Богом на чолі і визнанням батьківства Авраама і старшинства пророка Мойсея) створює іслам, - вчення подібне до християнства, вчення - для неписьменної і темної тюркомовної (на відміну від грекомовної) - Віз. У його просуванні беруть участь і євреї громад у Марроко, Іспанії, Туреччини, Сирії, Персії, Хорезмі,
      -800 р. - розквіт Хазарського каганату... 
     - 1000 р... Хрестові походи на Святу Землю; єрусалимських євреїв хрестоносці спалили живцем у синагозі... Перші "жидотрепанія на Русі"       . Польщі та Росії... 
     --1800 р. - після Великої Французької революції та наполеонівських воєн євреї у країнах Європи набули прав, багатства та впливу, і вклали свій інтелектуальний капітал у бурхливий розвиток Західної цивілізації, (за що були покарані нацистами Голокостом?).
     -1900 р. - по н.час - бурхливе «перетікання» євреїв у центр світової Північно-Атлантичної цивілізації вільних людей - США. За сто років єврейська громада зросла із 40 тис. до 6 млн. осіб!
        -1948 - створення держави Ізраїль! Повстала з попелу Свята Земля – Історична батьківщина Трьох світових релігій, – Духовний Центр Цивілізації (на сьогодні там теж 6 млн. євреїв!);
         - З початку ХХ століття США стають глобальною імперією, політико-економічним Центром іудео-християнської цивілізації, а після Другої світової війни – військово-політичним центром Північно-Антлантичного Союзу та глобальної ООН, американські євреї – одна з найбагатших етнічних спільнот на планеті. Історія їхнього успіху ще більш унікальна, ніж швидкість, з якою вони досягли таких фантастичних результатів.
              На момент проголошення незалежності США (4 липня 1776) в країні налічувалося всього 2 тисячі євреїв, переважно сефардів, вигнаних з колоній Іспанії в Південній Америці.
             У середині 19 століття, після поразки революції 1848 року у Німеччині та Австрії, близько 200 тисяч євреїв емігрували до США. Після закінчення франко - прусської війни 1870 року і приєднання до Німеччини Ельзасу багато тамтешніх євреїв, які не бажали ставати підданими кайзера, також переселилися за океан.
        Масовий єврейський результат у США почався 1882 року — після серії кривавих погромів у Росії. За 42 роки (1882-1924) на постійне проживання до США приїхали приблизно два мільйони євреїв із Російської імперії (включаючи Польщу), Австро-Угорщини та Румунії.
Після закінчення Першої світової війни Сполучені Штати Америки стали країною з найчисельнішим єврейським населенням у світі. У 1924 році Білий дім прийняв закон, який різко обмежив імміграцію, в результаті якого багато євреїв замість США були змушені іммігрувати до Канади, країн Латинської Америки та Палестини.

              Крім євреїв, до США приїхали мільйони іммігрантів із десятків країн. Проте найбільшого успіху досягли саме євреї. Чому? На думку соціологів, причина насамперед у потязі євреїв здобути освіту. І у євреїв існує стійка традиція торгівлі та ведення бізнесу. Вже на наших очах євреї “захопили” хай-тек — область, де необхідно вміння вчитися і запам'ятовувати».
«Євреї стали першими, хто зазнав глобалізації. Модель єврейської громади стала прикладом інших етнічних груп. Це допомогло їм у Америці, країні рівних можливостей, відкритої всім народів. Євреї могли навчатися завдяки тому, що завжди допомагали одне одному.
       «Щоб вижити, євреям потрібно було будь-що добиватися успіху, Так було в Європі, так було в США. Євреїв не приймали до більшості престижних університетів США, тому вони навчалися у коледжах і були там найкращими. Коли євреїв перестали переслідувати, вони стали найкращими. У них вдалося досягти успіху в Америці через капіталізм — це саме те, що їм потрібно. Вони мають підприємницька жилка, вони більше навчаються, швидше сприймають інформацію і знають, як використовувати можливості. Конкурентне середовище дає євреям перевагу. “Єврейський геній” закладено над генах, а культурі, і це особливо проявляється у Ізраїлі. Євреї Америки приїхали в країну з вже готовою і усталеною інфраструктурою. В Ізраїлі їм довелося збудувати все з нуля, та ще й у таких важких умовах».
Три висновки з цього огляду:
     1) --- після кожного з розгромів Єврейської держави і Храму, викрадення в полон його громадян, євреї в галуті швидко відновлювали свої громади, розумом та працьовитістю, а головне – своєю високою Мораллю, домагалися багатства та впливу при владі; ставали провідниками науки та майстерності у всіх сферах життя, несли світло знань освіти та культури варварам.
      2) ----На замовлення царів цих імперій єврейські мудреці перекладали Тору і поширювали Вчення Мойсея зрозумілою їм мовою: арамейська - грецька - сирійська - латина - слов'янська - англійська - німецька ....
     3) ІСНУЄ ТРИ СПОСОБИ ВСТАНОВИТИ СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО:
       СИЛОВИЙ - (Атілла, Чингіс-Хан, Гітлер, Сталін, Путін...);
       УМНИЙ - (Платон, Аристотель, Сен-Сімон, Фур'є, Монтеск'є, Ейнштейн, Ганді, Сахаров ...)
     КОМБІНОВАНИЙ - ( СИЛИ РОЗУМУ В ПОЄДНАННІ З РОЗУМНОЮ СИЛОЮ . Переконливі приклади ефективності США + НАТО + ліберальна демократія + християнська мораль = ГЛОБАЛЬНА ЦИВІЛІЗАЦІЯ !)
Християн налічується зараз близько 1,5 мільярдів. Це найвища кількість прихильників серед релігій Землі. Дуже важливо й те, що країни, в яких християнство виступає як основна ідеологія (США + ЄС), досягли найбільшого рівня як культурного, так і промислового розвитку. Життєві традиції, мораль і навіть менталітет народів цих країн визначаються єврейськими і християнськими традиціями - єврейська мораль, що міститься в ній.
              На думку англійського археолога Леонарда Вуллі, євреї є прямими нащадками шумерів, і він приходить до висновку, що «У найбільш абстрактному царстві розуму та ідей, шумери з явною безпосередністю євреям»

Світове панування юдео-християнської цивілізації вже ніхто не заперечує.

На життя та перебіг розвитку свідомості європейських народів головний вплив зробили два напрями думки: іудейський та грецький. Сплеск в інтелекті цих двох народів, який визначив основні риси цивілізації передових країн, помітний і досі. Вклад греків у людську цивілізацію величезний. Вони створили основи сучасної математики, визначили напрямок розвитку філософії та історії.

Але їм не вдалося головне - формулювання системи єдиних поглядів на світобудову, її розвиток та межі цього розвитку, моральні закони, що визначають основи життя та збереження людських колективів.

Це заслуга євреїв – історичний подвиг цього народу!